Віктор Бондаренко: Удосконалення системи атестації науковців є справою державної ваги. Інтерв’ю директора департаменту атестації кадрів МОН газеті «Освіта України» № 38 від 23.09.2013
Директор департаменту атестації кадрів Міністерства освіти і науки України Віктор Бондаренко розповідає про оновлення процедур і механізмів етапів атестації учених.
– Нещодавно Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника». Які новації передбачає цей документ у справі атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в Україні?
– Цей документ є основою функціонування всієї системи державної атестації учених у нашій державі. Враховуючи вимоги науково-експертного середовища країни, Міністерство освіти і науки формує документи, що регламентують діяльність окремих, найбільш важливих ланок атестації учених – спеціалізованих учених рад, експертних рад, системи опублікування результатів дисертаційних досліджень. На основі прийнятого Урядом «Порядку присудження…» затверджуються паспорти наукових спеціальностей, визначаються іспити для майбутніх здобувачів наукових ступенів, регламентується формування корпусу опонентів, діяльність системи переатестації та апеляції. Зазначу, що абсолютна більшість усіх документів МОН щодо процесу атестації в установленому порядку проходить процедуру державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Нова редакція «Порядку присудження…» є інноваційною вже тому, що вона скеровувалася на вдосконалення й уточнення процедур і механізмів, пов’язаних із здійсненням різних етапів атестації учених, що були в попередніх редакціях цього документа. Ми намагалися, як кажуть автомобілісти, досягнути «ефекту регульованого перехрестя», коли сам нормативно-правовий акт, як світлофор для учасників дорожнього руху, регламентує всі дії учасників атестації учених, зводячи до нуля вияви можливого суб’єктивізму, нівелюючи їхні власні симпатії чи антипатії.
Важливість незалежного оцінювання результатів дисертаційних досліджень спонукає розробників «Порядку присудження…» до максимального включення всіх діючих спеціалізованих учених рад у процес взаємного колективного рецензування дисертаційних робіт, передбаченого пунктом 26 «Порядку присудження…», коли захищена в котрійсь із спецрад дисертація є предметом розгляду іншої спецради такого ж профілю, часто із запрошенням здобувача. Це, звичайно, додає клопоту спеціалізованим ученим радам, однак така робота, якісно виконана, стає гарантією, що ми маємо справу з повноцінними дисертаційними дослідженнями, запобігає несанкціонованим текстовим запозиченням чи компіляціям.
Нині кілька бар’єрів такого незалежного оцінювання, дякуючи «Порядку присудження …» змушені будуть долати ті здобувачі наукових ступенів, які менш ніж через п’ять років після захисту кандидатських робіт збираються захищати докторські дисертації. Їхні реальні наукові здобутки будуть оцінювати незалежні експерти і під час оприлюднення намірів про такий захист, і при надходженні вже захищених робіт до МОН.
Вони обов’язково будуть колективно рецензуватися. На реалізацію цих кроків спрямовано пункти 10 і 26 «Порядку присудження…». Документ також дає вичерпну інформацію щодо корпусу опонентів (п. 18) як важливої складової незалежного оцінювання дисертаційних досліджень і спрямовує його так, щоб опонентами ставало мінімум фахівців, дотичних до самої дисертації, навчального закладу чи наукової установи, де вона виконувалася чи захищалася. Це дасть можливість задіяти до оцінки дисертаційних робіт представників різних наукових шкіл, що неодмінно позитивно позначиться на їхній якості.
Завдяки новій редакції «Порядку присудження…» особливе значення в обробці й облікові дисертаційних робіт має Єдина державна електронна база даних з питань освіти (п. 24), включення якої у процес атестації може поставити під контроль основні питання, пов’язані з підготовкою та атестацією наукових кадрів.
Нова редакція «Порядку присудження…» усунула чимало проблем, що не врегульовувалися попередніми документами.
У ній встановлено відповідність у вимогах щодо присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника і доцента (п. 31), дозволено захист кандидатських дисертацій і за текстом спеціально підготовленого рукопису, і за монографією (п. 11), чітко регламентовано характер дисциплінарних стягнень щодо порушень прийнятого процесу атестації учених (п. 26), наділено Атестаційну колегію правом вирішувати питання, що покладаються на неї, але ще не врегульовані законом.
З прийняттям «Порядку присудження…» всі учасники атестаційного процесу отримали надійний механізм реалізації своїх намірів з підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів і вчених звань. Появу нової редакції «Порядку присудження…» слід розцінювати не як крок перфектного змісту, а як явище, яке буде розвиватися і надалі і в поступі якого Міністерство освіти і науки України дуже зацікавлене.
– У зв’язку з цим постає питання оцінки ряду звернень щодо доцільності переносу дати прийняття Урядом «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого
наукового співробітника», які з’являлися в міністерській пошті й у деяких засобах масової інформації. Як їх оцінювати?
– Проект постанови Уряду і текст «Порядку присудження…» готувалися, як я вже зазначав, протягом тривалого часу та мають усі відповідні узгодження. У цих документах зафіксовані підходи до вирішення тих питань, що їх поставило життя на сьогодні. При цьому ми намагалися врахувати всі зауваження, поради та застереження, що висловлювалися колегами, оскільки ставимося до атестації наукових кадрів як до завдання державної ваги. Ми сьогодні далі працюємо над усіма питаннями, пов’язаними з удосконаленням підготовки та атестації науковців. Ще на початку літа з ініціативи міністерства за рішенням президії Національної академії наук України було утворено міжвідомчу робочу групу, до складу якої увійшли представники міністерства та НАН України і всіх без виключення національних галузевих академій наук. Ця робоча група має здій снити відповідні напрацювання в цій царині. В разі, якщо прийнятий «Порядок присудження…» в якійсь своїй частині буде потребувати корекції, її можна буде зробити, адже прийняття його нинішньої редакції не заперечує такої можливості.
– Вересень цього року став своєрідним вододілом у підходах до опублікування результатів дисертаційних досліджень завдяки відомим наказам Міністерства №№ 1111 та 1112. Як почала функціонувати нова система опублікування здобувачами наукових ступенів своїх наукових досягнень?
– Нагадаю, в чому сутність цих двох наказів міністерства. Перший стосується умов реєстрації та формування переліків фахових видань, в яких здобувачі наукових ступенів публікують результати своїх досліджень, аби вони швидше ставали здобутком фахівців у тій галузі знань, де готується те чи інше дисертаційне дослідження. Такі переліки наукових фахових видань є в більшості країн світу.
Другий стосується саме опублікування результатів дисертаційних досліджень. Кількість публікацій, необхідних для захисту кандидатської дисертації, відповідно до цього наказу дещо збільшилася, та головне – починаючи з 1 вересня 2013 року для захисту і кандидатської, і для докторської дисертації потрібно мати опубліковані в закордонних наукових періодичних виданнях статті, до яких прирівнюються публікації у вітчизняних наукових виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз. Згадані накази мали певну мету. Перший мав упорядкувати діючі переліки наукових фахових видань, поглибити роботу з внутрішнього рецензування статей, поліпшити якісний склад редакційних колегій, утворити електронні версії цих видань, розмістити їх у базі даних Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Другий мав суттєво розширити вихід публікацій українських учених у міжнародний науково-освітній простір. На нашу думку, обидва ці документи діють на користь вітчизняної науки. Сьогодні помітна тенденція входження українських наукових видань до міжнародних наукометричних баз. Таким чином, самі ці видання потрапляють у поле зору значно ширшої наукової аудиторії, і що особливо важливо – аудиторії не лише української, а й закордонної. Також вони є на одному рівні із закордонними науковими виданнями, в яких вітчизняні науковці нині друкуватимуть свої розвідки щодо дисертаційних досліджень. Якщо ця тенденція збережеться і поглибиться, українська наука зробить поступ у напрямі міжнародної наукової інтеграції.
Насамкінець хотів би звернутися до українських науковців з проханням активніше співпрацювати з міністерством у справі вдосконалення системи підготовки й атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Це наша спільна справа і ми налаштовані на діалог, поглиблене взаєморозуміння в усіх питаннях функціонування системи державної атестації.
Спілкувався Максим Короденко, «Освіта України»
